Про те, як звільнений Сєвєродонецьк зустрів перших переселенців

Организатор: 

У Луганській області зареєстровано майже 400 тисяч внутрішньо переміщених осіб, майже 51 тисяча з них мешкає в Сєвєродонецьку. Щодня їм допомагають соціальні працівники профільного управління міськради.

Про роботу із першими переселенцями  — в історії Сергія Терьошина, заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради.

Про перших переселенців

У системі соціального захисту я працюю вже вісім років. Гадаю, що, коли людина має певну компетенцію, вона повинна ділитися нею з іншими. Тому я не можу відмовити тим, хто просить про допомогу. Коли до нашої повсякденної роботи додалася ще й робота з переселенцями, ми добре розуміли біду цих людей і намагалися зробити все, що від нас залежало.

Із першими переселенцями ми зіткнулися після звільнення Сєвєродонецька. До нас почали їхати люди із сусіднього Лисичанська, що значно постраждав від обстрілів. Ми зустрічали їх, саджали в автобуси та розвозили по готелям та гуртожиткам. Також організовували для них гаряче харчування. Це жахливе видовище, коли приїздить мати з дитиною, що вже в Сєвєродонецьку, почувши вибух десь за містом, пригинається, намагаючись сховатися під автобусом.

Після звільнення Лисичанська туди почали повертатися ті переселенці, житло яких вціліло. Решта залишилася і досі живе у нас. Трохи пізніше сюди почали їхали переселенці з Луганська, Первомайська, Стаханова. Небайдужі містяни приносили їм продукти, одяг, засоби особистої гігієни.

У вересні 2014-го Сєвєродонецьк став обласним центром, сюди перевели усі департаменти, сюди приїхали переселенці-держслужбовці. А в жовтні з’явилися перші постанови Кабміну щодо внутрішньо переміщених осіб.

Про складнощі та перешкоди

Найбільша проблема, про яку ми постійно говоримо, стосується законодавства. Нас обурює прив’язка пенсії до довідки внутрішньо переміщеної особи, а також перевірка фактичного місця проживання переселенця. Звісно, для переселенців значною проблемою також є відсутність свого житла і роботи з нормальною заробітною платнею.

Пам’ятаю, як восени 2014-го до мене прийшла колега — вона працювала головою сільради в Луганській області. Це селище дуже постраждало, його обстрілювали з обох боків. Під час нетривалого затишшя жінка разом з родиною виїхала до Сєвєродонецька. Вдома в них залишився аграрний бізнес, а тут у свої 50 років подружжю довелося усе розпочинати спочатку.

Про упередження з боку суспільства

Зазвичай до нас звертаються люди, що розуміють, у якому режимі ми працюємо і яке маємо навантаження. Тому упередженого ставлення я не помічав, часто нам навіть дякують. Звісно, буває, що люди приходять і вимагають щось від нас так, ніби особисто ми їм винні. Але це скоріше виняток.

До переселенців у Сєвєродонецьку також немає упередження. Я хочу, аби вони були інтегровані — почувалися тут комфортно та отримували усю необхідну допомогу.

Раздел: