Стаття 55 Кримінального процесуального кодексу України – як спосіб отримання виправдувального вироку
«У багатьох кримінальних правопорушеннях є потерпілі, навіть якщо вони не бажають мати цей статус». Ця позиція є хибною, проте більшість представників юридичного світу – в тому числі працівники поліції, прокуратури, судді і, як не печально – навіть адвокати, так вважають.
Питання визначення поняття «потерпілий» досліджуються багатьма науками, в тому кримінальним правом, криміналістикою, кримінологією. Загалом поняття «потерпілий» ототожнюють із поняттям «жертва». Проте, віктимологічний аспект визначення не дає можливості дати правильну кваліфікацію діянню та притягнути особу до кримінальної відповідальності. Це можна зробити лише з огляду на чинний в України кримінальний процесуальний кодекс.
Так хто ж такий – «потерпілий»?
Відповідно до частини 1 статті 55 Кримінального процесуального кодексу України, «потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди».
Це загальна норма, яка дійсно визначає коло осіб, які можуть бути потерпілими у різних випадках. Проте зазначена норма не означає, що особа стає потерпілим автоматично. Підтвердження цьому міститься у частині 2 статті 55 КПК України. Процесуальний статус потерпілого (набуття певних прав і обов’язків як потерпілого) – виникає у особи виключно у двох випадках: з моменту подання заяви про вчинення щодо особи кримінального правопорушення або подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Причому факт наявності заяви про залучення особи до провадження в якості потерпілого має велике процесуальне значення не тільки у випадках приватного обвинувачення, а також і випадках державного обвинувачення за наявності постраждалої особи.
Так, кримінальне правопорушення за 365 Кримінального кодексу України «Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу» буде розслідуватися та потім розглядатися в суді за наявності доказів у будь-якому випадку. Наявність потерпілої особи не обов’язкова умова, проте може впливати на кваліфікацію злочину за іншими частинами цієї статті. Наприклад, якщо зазначеним кримінальним правопорушенням було завдано шкоди будь-якій особі, (наприклад, завдано тілесні ушкодження) – то особа може подати заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, або заяву про залучення її у якості потерпілого. І, якщо до наявності потерпілого кримінальне правопорушення кваліфікувалося за частиною першою статті 365 КК України, то у разі подання заяви про залучення особи в якості потерпілого – злочин буде перекваліфіковано на інші частини зазначеної статті.
Але, є кримінальні правопорушення, склад яких виникає лише за наявності певних умов. Розглянемо для прикладу частину 1 статті 286 Кримінального кодексу України: «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження».
У диспозиції цієї статті міститься дві умови:
1. Наявність потерпілого,
2. і цьому потерпілому завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Тобто, якщо потерпілому не завдано тілесних ушкоджень, або вони мають ступіть нижче ніж середньої тяжкості – то склад злочину відсутній. Проте, у практиці існують випадки, коли дійсно була постраждала особа, якій навіть може бути завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості – проте ця особа не вважає себе потерпілою та не хоче нею бути. Наприклад, у ДТП потрапили близькі друзі. Однак, водія все одно будуть намагатися судити (це не стосується справ приватного обвинувачення). Да, примирення сторін та закриття кримінального провадження може бути виходом, проте не кожному випадку. Ця підстава закриття кримінального провадження не є реабілітуючою. І, наприклад, якщо водій – працівник поліції, то навіть якщо справа буде закрита за примиренням сторін, то він буде звільнений із органів поліції.
Що робити і чи є вихід із цієї ситуації. Відповідь міститься у чудовій статті 55 Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно частини 2 цієї статті КПК України, права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Тобто, якщо особа не подала одну із цих двох заяв, то у сторони обвинувачення не має жодних підстав вважати її потерпілою та вчиняти будь-які слідчі та процесуальні дії із цією особою, як із потерпілою. Слідчий не має законного права допитувати таку особу в якості потерпілої та вручати пам’ятку про процесуальні права та обов’язки. За практикою, більшість кримінальних проваджень за ч.1 ст.286 КК України, у матеріалах справи відсутні заяви потерпілих про залучення їх в якості потерпілих. І часто це на руку стороні захисту.
Що ж робити процесуально.
Відповідно до частини 7 ст.55 Кримінального процесуального кодексу України, «якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.».
Тобто, особа яку вважали потерпілою, у судовому засіданні має заявити в суді про те, що вона не бажає бути потерпілою, та має подати Клопотання про зміну її процесуального статусу із потерпілої на статус свідка. У сторони захисту у цьому випадку є законні підстави для визнання доказів недопустимими – а саме, Протоколу допиту особи в якості потерпілої, а також Пам’ятки про права та процесуальні обов’язки потерпілого.
Також у провадженнях за ст.286 КК України, необхідно детальніше аналізувати доказову базу, а саме – належність та допустимість доказів, порядок отримання медичної документації, законність та допустимість Висновків експертів, порядок отримання доступу до інформації, яка складає лікарську таємницю або інші охоронювані законом відомості.
При успішному визнання доказів очевидно недопустимими, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок – у випадку відсутності потерпілої особи – це відсутність складу кримінального правопорушення.
Таким чином, стаття 55 Кримінального процесуального кодексу – як і інші процесуальні норми, містять у собі безліч підказок для отримання виправдувального вироку.
У моєму провадження на стадії завершення перебуває одна така справа за ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України, в якій відсутня потерпіла особа. Про те, який вирок буде ухвалений судом – буде повідомлено пізніше.
Адвокат, координатор Сєвєродонецької приймальні УГСПЛ/ХПГ Сєрікова Катерина