От і настало те 23 березня, а це значить, що давно анонсована "Безкінечна подорож, або Енеїда" за участю Юрія Андруховича вже у Сєверодонецьку. Не оминули її своєю увагою і ми.
"Безкінечна подорож, або Енеїда", мультимедійний колаж - проект, створений командою Артполе під керівництвом режисерки Олі Михайлюк. Це втілення у життя віршів та есеїв Юрія Андруховича, що перекликаються за своїм змістом з "Енеїдою" І.Котляревського, перенесення його власного бачення твору та його дрібного символізму на великий екран, розкриття метафоричності для широкого загалу.
Розпочинається презентація доволі нестандартно - немовби з середини, якщо не з висновків: есеї автора говорять не лише про саму "Енеїду", а й про її сучасні відголоски, про історичні та соціальні паралелі між "тоді" та "сьогодні" (і чому Шевченко єдиний, кого називають "пророком нації"? На мій погляд, Котляревський заслуговує цього звання не менше).
Під відповідний акомпанемент тема монологу письменника переходить від історичних відповідностей до особи Івана Котляревського - того письменника, діяча, чоловіка, про якого мало хто знає і ще менше замислюється. Слова поета суперечливі і вимальовують яскраву картину життя Котляревського, а саме ставлення до нього – у тонах любові та ненависті до його творчості. Не забуває Андрухович і про хронологію, що є досить важливою, коли розглядаєш поему ніби під лупою: "...«Енеїда» писалася за принципом to be continued — від прийняття до прийняття, від однієї публічної нагоди до іншої. Це був досить тривалий у часі проект — довгих двадцять шість років".
У "Безкінечній подорожі" було все - були вірші, були есеї, були фрагменти Енеїди; були картини Пекла, портрети Каїна та Мацапури; розкриття метафори Дідони, її зображення у мистецтві, роздуми на тему протиставлення місії коханню і відповідь на питання: і чи варта цього та клята місія? У чому вона полягає?..
У "Безкінечній подорожі..." була найчарівніша атмосфера: розвиток думки плавно перетікав від стверджень та фактів до такого собі філософського трансу, у якому не чуєш і не бачиш нічого і в той самий час чуєш і бачиш абсолютно все.
У "Безкінечній подорожі..." були вражаючи саундтреки, що незалежно від стилю відчувались навіть фізично, так, немовби були не коливанням повітря, а наповненням вен глядача. Музика створювала той неперевершений настрій, коли тобі здається, ніби ви вдвох сидите на кухні, один з вас розповідає, а інший - слухає. І світ ніби не існує за межами цієї кухні, і в ньому немає нікого, окрім вас двох. Розповідь тече у тихому медитативному темпі і переходить у дивну різку картинку, що після свого божевільного танку повертається на попередній м'який мотив - і от ти уже роздумуєш над тим, було це на яву? Чи сон? Або галюцинація?.. Але ж все було таким реальним!..
"Безкінечна подорож..." - дивний і специфічний твір, для якого, незважаючи на все, знайдеться місце в серці кожного, хто наважиться доторкнутись до незвичного і поринути у світ кольору, музики та слова.
