«Сьогодні свій день народження святкує український кінорежисер та сценарист Олег Сєнцов! Пересічний глядач може знати його за фільмом «Гамер» 2012-го року. Картина брала участь у фестивалі авторського кіно в Роттердамі, конкурсній програмі МКФ GoEas у німецькому Вісбадені, а також демонструвалася на Київському МКФ «Молодість» та мінському фестивалі «Листопад». Ми щиро бажаємо Олегу сил, натхнення та творчої наснаги!..».
Таким би було наше привітання, якби своє 42-річчя Олег відзначав у теплому колі родини та друзів у рідному Сімферополі, а не у колонії Лабітнанги у Ямало-Ненецькому автономному окрузі. Якби настрій імениннику створювали великий шоколадний торт та сезонні фрукти, а не лікарі, констатуючі 61-й день голодування ув’язненого Сєнцова. Якби Крим не був анексований Росією.
У свідомості не лише українців, а й усієї світової спільноти Олег Сєнцов сприймається, перш за все, як політичний в’язень Кремля, котрий бореться з суворою російською системою, і лише потім як український режисер та сценарист.
11 травня 2014 року Олега Сєнцова затримала у Криму Федеральна служба безпеки Російської Федерації. Кінорежисера звинуватили у тероризмі та незаконному зберіганні зброї. Пізніше, у матеріалах сфабрикованої справи його назвали організатором диверсійно-терористичної групи та присудили 20 років колонії суворого режиму. 14 травня 2018 року Олег Сєнцов оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити усіх українських політв'язнів. З вимогою звільнення Олега Сєнцова до російської влади зверталися представники української кіноспільноти, уряд України, Європейська кіноакадемія; кінорежисери зі світовим ім’ям: Педро Альмодовар, Вім Вендерс, Майк Лі, Кшиштоф Зануссі, Анджей Вайда, Кен Лоуч та інші. Проте, все марно. Російська влада не допускає до режисера українського омбудсмена та вперто не визнає незаконність своїх дій.
У цей день хочеться побажати сил та терпіння не лише Олегу – всім нам. Рано чи пізно добро та правда переможе, вони зобов’язані перемогти. Головне пам’ятати, що політв’язні, несправедливо покарані за вірність своїй державі досі там. І робити усе можливе, аби вони повернулися додому якомога швидше.
«Увечері – мій день народження. Купа гостей – друзі батьків. Дарують подарунки, в основному гроші – такі красиві, важливі папірці, червоненькі або синенькі з профілями Леніна. Начебто приємно, радісно – як дорослому. Потім, вранці, ти їх віддаєш мамі. У тебе їх навіть не просять, ти їх сам віддаєш – так треба. Потім тобі на них що-небудь купують або вони йдуть на сімейні потреби, на поправку бюджету після святкових витрат – тіток і дядьків треба було добре годувати і поїти. А у тебе залишається відчуття порожнечі, обману. І я перестав любити папірці з профілем Леніна в свої дні народження.
Якщо зараз хтось прийде на свято моєї дитини з грошима замість подарунка, то я йому не заздрю – я буваю іноді сам собі страшний» (Олег Сєнцов, "Дитинство").
#FreeSentsov #TheyAreStillThere