У липні – серпні 1989 року у всіх областях України пройшли установчі конференції РУХу, єдиним виключенням була Луганська область.
Однією з причин цього можна назвати те, що активна і протестна комуністичній владі частина луганців була задіяна у виборчій кампанії Юрія Щекочихіна і синхронно не зреагувала з іншими регіонами України на процес створення РУХу в Луганській області.
Є і інша думка, яка полягає у тому, що місцева компартійна влада активно і успішно протидіяла створенню РУХу. Дійсно, за їх ініціативи була створена ручна організація «Народноє двіженіє Донбаса», яка на думку її організаторів мала б зайняти політичну нішу РУХу. Але процес вийшов із під контролю влади, люди цікавилися РУХом і воліли стати його частиною, тим більше, що членство у цій громадській організації було нефіксоване, так як це відбувалося у Польщі із «Солідарністю».
Так чи інакше, але було створено оргкомітет про започаткування РУХу на Луганщині, основу якого склали працівники кафедри філософії Луганського педінституту на чолі із Юрієм Козовським – завідуючим кафедрою, що вчився на одному факультеті із В’ячеславом Чорноволом у Київському університеті імені Тараса Шевченка. Представники оргкомітету (В. Поклад, А. Іринюк) взяли участь в установчій конференції НРУ у м. Донецьк (20.08.89р.).
Оргкомітет зібрав делегацію з представників творчої інтелігенції, громадських організацій, страйкомів, клубів, активістів, (навіть представників компарторганів), яка поїхала на І-й (установчий) з'їзд Народного Руху України, що відбувся 8-10 вересня 1989 року в Києві у конференц-залі Київського політехнічного інституту, під назвою «Народний Рух України за перебудову».
Усього було 24 представника, з яких вдалося встановити наступних:
1. Юрій Козовський – зав. кафедрою філософії Луганського педінституту;
2. Василь Поклад – асистент кафедри філософії Луганського педінституту;
3. Олена Бондаренко – журналістка, поетеса;
4. Олексій Надточієв – секретар парткому Луганського педінституту;
5. Алла Ковальова – доцент кафедри історії Луганського машінституту;
6. Тетяна Дейнегіна – журналіст, поетеса;
7. Ганна Гайворонська – поетеса;
8. Василь Голобородько – поет, письменник;
9. Григорій Половинко – письменник, художник;
10. Павло Ковалевич – голова профкому шахти «Максимівська» та голова страйкому м. Стаханов;
11. Юрій Гордієнко – заст. голови страйкому м. Стаханов;
12. Світлана Полященко – інструктор Стахановського міському КПУ;
13. М.І. Кундрюцький – машиніст шахти «Ворошиловградська», член обласного страйкому;
14. Олена Єрьоміна – завідуюча Лисичанським міським архівом;
15. Євген Костюков – член Стахановського суспільно – політичного клубу «Апрєль-85»;
16. Валерій Шуліко – викладач Стахановського гірничого технікуму;
17. Віктор Самусенко – інженер Стахановського вагонзаводу, член оргкомітету;
18. Анатолій Іринюк – активіст із м. Первомайськ;
19. Євген Костюков - член соціально - політичного клуб «Апрель-85», м. Стаханов
20. С.Д. Савюк – представник шахтарського страйкому.
Оскільки обласної установчої конференції не відбулось, статус делегатів був наданий індивідуальним активістам, які змогли особисто зв’язатися з оргкомітетом з’їзду. Пізніше практично ніякої політичної активності вони не проявляли. Єдине виключення – Ю.М. Козовський.
По поверненню, частина луганської делегації розпочала підготовку до проведення установчої конференції РУХу в Луганській області, яка відбулася у грудні 1989 року. Це і є офіційним початком діяльності організації РУХу на теренах Луганщини. Першим головою РУХу було обрано - Юрія Козовського.
Свою перевірку на спроможність впливати на суспільно-політичний процес організація пройшла у серпні 1991 року - під час заколоту ГКЧП та у грудні 1991 року - під час президентської виборчої кампанії і референдуму за незалежність України.
Член РУХу Юрій Хомуленко під час серпневих подій був єдиним політичним ув’язненим Луганщини за те, що публічно з плакатом агітував перехожих на вулицях Луганська проти заколоту. Олена Потока – голова Сєвєродонецької міської організації РУХу і депутат міської ради 21 серпня опечатала приміщення міського комітету компартії, керівництво якого на чолі із Валентином Дзонем чи не єдине в області, що публічно підтримало ГКЧП. Активісти РУХу на місцях і в обласному центрі поширювали листівки, проводили збори і мітинги, створювали постійно діючі агітаційні пункти в підтримку демократичних процесів. Так, перед підземним переходом біля колишньої крамниці «Музика» діяв такий пункт, де разом із іншими виступали активісти РУХУ. Луганські представники виїздили і до Києва для участі у публічних заходах. Усе це було дуже важливо на підтримку демократії, що тільки народжувалася і потребувала захисту.
Під час президентської кампанії у грудні РУХ підтримував В’ячеслава Чорновола, на місцях створювалися виборчі штаби, які паралельно проводили агітацію і за незалежність України до референдуму. Особливо потрібно відзначити Івана Шмигельського, який на своєму «Запорожці» з агітацією об’їздив усю область. Цей невибагливий і не презентаційний автомобіль, увесь вимазаний у клей, отримав ласкаве прізвисько «Жужик». У його звичайній двокімнатній квартирі в Луганську розташовувався виборчий штаб, де в перемішку з агітаційним матеріалом, на підлозі разом з агітаторами-добровольцями спала і його родина. На місцях активно діяли штаби: у Стаханові – на чолі із Ігорем Орлом; у Первомайську на чолі із Анатолієм Іринюком; у Сєвєродонецьку на чолі із Оленою Потокою, у Старобільску на чолі із Валентином Ткаличем; у Сватовому на чолі із Євгеном Дзюбою, у Новопскові на чолі із Сергієм Колесником; у Красному Лучі на чолі із Сергієм Підтягинем; у Лутугиному на чолі із Володимиром Скляровим; у Луганську на чолі із Валерієм Мусійчуком. У Сєвєродонецьку колони демонстрантів демократичного руху з жовто-блакитним прапором в руках часто очолював Володимир Грицишин – заступник голови міської організації РУХу, який у 1994 році виборов посаду мера Сєвєродонецька, а потім чотири терміни поспіль впродовж 16 років успішно керував містом, збудував найбільший у Східній Україні православний храм, нагороджений трьома орденами «За заслуги».
Під час виборів Президента України у грудні 1991 року в Луганській області, як і скрізь по Україні, Чорновіл за кількістю голосів посів друге місце.
Спрямована діяльність РУХу разом з іншими демократичними силами дала свої позитивні результати:
- спочатку липнева Декларація про суверенітет України;
- потім серпневий Акт про Незалежність України;
- потім шалений результат в 90% підтримки Незалежності України на грудневому Референдумі.
В цей час головою РУХу стає В’ячеслав Чорновіл – публіцист, «шістедисятник», дисидент і багаторічний політичний ув’язнений, головою Луганської обласної організації РУХу стає Олена Бондаренко – поетеса та донька політв’язнів із сумнозвісного «КарЛагу» Організація зростає кількісно і якісно, відкриваються Управи – офіси організації, РУХ трансформується із громадської організації в політичну партію і стає активним і повноправним суб’єктом суспільно-політичного процесу України і Луганської області, зокрема. Розпочався новий етап діяльності організації, яка чесно проторує свій шлях. Змінювалися лідери, змінювалися назви, але сутність діяльності організації залишалися незмінною - це боротьба за незалежність України, її демократичній устрій, добробут і позитивну перспективу українського народу.