Україна має десять відсотків підтверджених запасів вугілля в Європі, це три відсотки у світовому рівні. Історично вугілля вважається "національним енергоносієм" України, а держава всіляко підтримує роботу навіть збиткових і неперспективних шахт - вважається, що це важливо з соціальної та політичної точки зору.
Донеччина забезпечує 43% на ринку України від загального обсягу вуглевидобутку і дві третини видобутку коксівного вугілля. У Луганській області видобувається понад 30% всього обсягу виробництва кам'яного вугілля України. Промислові запаси перевищують 3,6 мільярда тонн. Цього достатньо для підтримки видобутку на нинішньому рівні протягом ста років.
Реалізація і видобуток вугілля на Донбасі мають свою специфіку: коксівне вугілля регіону, необхідне для металургійних підприємств, через високий рівень сірки перед застосуванням вимагає спеціальної обробки.
Велика галузь споживання - теплова енергетика, виробництво електроенергії. Вугілля, що використовується українськими ТЕС, є єдиним освоєним викопним паливом, яке немає необхідності імпортувати, і яке здатне повністю забезпечити необхідні обсяги електроенергії.
Але вугілля Донбасу знамените ще й своєю кривавою історією. Практично весь видобуток ведеться в складних гірничо-геологічних умовах. Із загальної кількості шахт Донбасу 95% небезпечні за змістом газу, 75% схильні до вибуху вугільного пилу, для 50% існує ризик раптових викидів вугілля, породи, газу і гірських ударів, у третини шахт виникають проблеми із самозайманням вугілля.
За таких умов видобутку розхожа фраза про «чорне золото» є чи не буквальною. Наприклад, російський уряд давно вже провів реструктуризацію своєї вугільної промисловості: вугілля видобувають переважно на більш рентабельних шахтах Кузбасу, а шахти східного Донбасу, ідентичні за геологічними умовами до українського регіону, майже повністю закриті.
Українська вугільна промисловість у сучасному вигляді є дотаційною сферою діяльності. Держава віддала у приватні руки майже всі перспективні і рентабельні шахти, залишивши собі лише збиткові "соціальні". Якщо дивитися на структуру допомоги, то в 2010-2012 роках "державна підтримка на часткове покриття витрат із собівартості" вугілля склала 23 мільярди гривень, а на модернізацію та капітальні інвестиції виділили менше шести мільярдів гривень. У 2013 році Донбас сумарно отримав з державного бюджету субвенції для цільової підтримки шахт (в першу чергу на виплати зарплати шахтарям) в рази більше перерахованих до держбюджету податків. Зібрані в Донецькій області доходи, спрямовані до державного бюджету, склали 13,5 мільярдів гривень, а витрати (субвенції з бюджету) — з урахуванням соціальних виплат та допомоги працівникам вугільних підприємств — 41 мільярд гривень. Аналогічна картина і на Луганщині: зібрані в області доходи склали 9 мільярдів гривень, а витрати - 21 мільярд гривень.
Хоча з іншого боку, підрахунки можуть бути неточним через тіньову роботи вугільних підприємств. «У вугільній промисловості тотальне злодійство. Тому вся статистика по собівартості вугілля відносна. Кілька кланів контролюють державні об'єднання. - Вважає голова незалежної профспілки шахтарів підрозділу «Первомайскпогрузтранс Сергій Чуб. «Первомайськвугілля» як і «Лисичанськвугілля» досі контролюють «єнакіївські», а нинішній владі простіше «наваритися» на вугіллі з південно-африканської республіки, ніж боротися з людьми Аврамова, Іванющенко, Ахметова , Януковича. Мільярдні розкрадання у вугільній промисловості ніхто не розслідує».
Дивно виглядає галузь і з погляду енергетичної безпеки країни. Всі рентабельні шахти, що приносять прибуток, мають тільки приватний капітал і контролюються однією фінансовою групою, що належить олігархові Ринату Ахметову. Корпорація «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ) і група «Метінвест», що входить до її складу, володіють фондами основних потужних вугільних підприємств регіону. Працюючі шахти-лідери галузі, підконтрольні бізнесу однієї людини, а шахти-аутсайдери, які не здатні забезпечити ані високої продуктивності, ані якості продукту, держава залишила нам в якості енергетичного «парашута».
За наявності в галузі безперечно збиткових виробництв будь-які заходи з фінансової підтримки Держвуглепрому ніколи не будуть ефективними. Враховуючи системну кризу в українській економіці, підтримувати «на плаву» державний сектор видобутку за бюджетні гроші не вийде. Прийшов час реструктуризації вугільної промисловості, шлях, який вже пройшли всі європейські вугільні держави.
Треба відзначити, що спроби вирішити долю вугільної галузі Донбасу українські політики і чиновники робили неодноразово: Програма «Українське вугілля» (2001), Концепція розвитку вугільної промисловості (2005 рік), Концепція реформування вугільної галузі (2008 рік), Закон України «Про особливості оренди та концесії об'єктів ПЕК, що перебувають у державній власності» (2011 рік), Закон України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» (2012 рік) та інші. Вони так і не створили умов для реальних реформ.
Реформи у вугільній промисловості зовсім не означають якнайшвидшу «смерть» галузі. З точки зору енергетичного балансу можна сміливо стверджувати, що Україна ще довго не зможе відмовитися від вугілля, бо наразі він забезпечує половину електрогенерації в країні. Незважаючи на світові тенденції, навіть у довгостроковій перспективі вугілля буде відігравати важливу роль в енергетиці країни. Насамперед, мова йде про роботу рентабельних (переважно вже приватизованих) шахт, але й із закриттям збиткових державних шахт не все так однозначно.
При проведенні реструктуризації уряд зіткнеться з цілим комплексом соціальних проблем. На вугільних підприємствах лише Донеччини до початку військових дій працювало понад 30% всього працездатного населення, зайнятого в промисловій сфері області. При цьому на державних підприємствах значилися понад 93 тисяч чоловік, а на приватних - більше 70 тисяч працівників.
Аналітики Інформаційної кампанії Stronger Together провели порівняльний аналіз політичних і соціальних наслідків реструктуризації вугільної галузі таких країн, як Великобританія, Німеччина і Польща стосовно сучасної ситуації в Україні. На їхню думку, шокова реструктуризація в Британії, проведена в 80х роках урядом Маргарет Тетчер, була можлива, зокрема, завдяки тому, що вугільна промисловість там не зосереджена в одному регіоні - на відміну від Німеччини, Польщі та України, де раптове закриття шахт непропорційно сильно вдарило б по густонаселеному регіону. В українських умовах приступати до реструктуризації вугільної промисловості потрібно значно обережніше, ніж це було навіть у Польщі - стверджують аналітики.
Чисельність зайнятих осіб у вугільній галузі Польщі скорочувалася постійно протягом усіх 90-х років, головним чином завдяки виходу на пенсію працівників старшого віку. У 1998 році запрацювала програма соціальних виплат "Гірський соціальний пакет": так само як і в Німеччині, на шахти просто не приймали нових людей, а добровільне звільнення "старих" стимулювали грошовими виплатами. В результаті без примусових звільнень зайнятість у вугільній промисловості протягом 1990-х вдалося скоротити на 62,7%. Цей процес продовжується і сьогодні: зокрема, в 2013 році на роботу в державних шахтах було прийнято 2,5 тисячі осіб, тоді як звільнено 9300. Головним чином від роботи звільняються, виходячи на пенсію. В результаті тільки протягом 12 місяців (з 30 червня 2013 року до 30 червня 2014 року) чисельність шахтарів знизилася на 5% - це досить високий, при цьому не катастрофічний темп.
Крім цього, держава продовжує досі виплачувати прямі субсидії на поточну діяльність шахт з метою їх реструктуризації. Найбільші суми допомоги були виділені напередодні вступу до ЄС - щоб встигнути перед введенням більш суворих бюджетних норм ЄС. У 2003 році дотації досягали 2% ВВП і в п'ять разів перевищували витрати на науку і дослідження. Зараз обсяг підтримки значно більш поміркований: за найбільш прискіпливими підрахунками в 2005-2012 роках він щорічно становив 0,5% ВВП.
Дві третини цієї суми забезпечується за рахунок споживачів електроенергії, які оплачують так звані "зелені сертифікати", призначені для допомоги альтернативній енергетиці. На практиці 42% цих коштів отримує комбінована електрогенерація з використанням біопалива та вугілля, тобто, фактично опосередковано субсидується вугільна галузь. Ще третина допомоги здійснюється за рахунок дотацій з державного бюджету та європейських фондів.
Європейський досвід показує, що найбільш важливими інструментами проектів реструктуризації шахт є щедрі програми добровільного звільнення і дострокового виходу на пенсію для шахтарів. Програми з перекваліфікації шахтарів, допомога в пошуку іншої роботи або відкритті бізнесу, безумовно, відіграють свою роль і є потрібними, але не варто розраховувати, що вони вирішать проблему: в будь-якому випадку, для локальних шахтарських поселень наслідком буде, швидше за все, зниження економічної активності і падіння рівня життя.
Шахтарі скептично ставляться до європейських нововведень. «В якійсь мірі у нас запроваджено отримання іншої спеціальності в центрах зайнятості, - поділився з нами Андрій — шахтар з 8-річним досвідом, - але Ви ж розумієте, як це насправді працює: знайшли тобі роботу зовсім не с такою зарплатою, як хотілося. Тим більше, якщо стояти на біржі, переучуватися, то буде страждати сім'я. У наших реаліях це не спрацює. Про переїзд в інший регіон можливо, але знову-таки - це треба отримувати нову спеціальність. Ну, може, вдасться, звичайно, де-небудь в метро прилаштуватися, в Києві, або ще десь, і все, в принципі. Субсидії на реструктуризацію шахт - не знаю, може і спрацюють, але з тим злодійством, яке у нас, це теж може не спрацювати. Спочатку треба побороти злодійство на шахтах. Тоді можна буде щось робити».
Тетяна Вергун
Переклад Наталія Войнова
Раздел: