Публикуется в рамках конкурса "Репортеры АТО"
Адреса тексту: http://dn.depo.ua/ukr/severodonetsk/severodonetsk-iz-batkivshchini-separatizmu-do-sertsya-ukrayinskoyi-06042015050000
Переселенці, близькість фронту, новий статус, синьо-жовті кольори, патріоти і приховані сепаратисти - все це реалії з життя луганського Сєвєродонецька
Сєвєродонецьк - друге за величиною місто Луганської області після обласного центру. Промислове, з залишеною у спадок радянською архітектурою. У 2004 місто пережило перший сепаратистський "Сєвєродонецький з'їзд", де ледь не народилася "Південно-східна українська автономна республіка", потім був другий у 2008 році...
Після розв'язаної Росією війни на Донбасі, Сєвєродонецьк пережив окупацію бандою "ЛНР" "Призрак" і звільнення українськими військами. Тоді реакція мешканців, які в перші хвилини вибігли до бійців з синьо-жовтими прапорами і викриками "Слава Україні!" зворушила і надихнула всіх. А переселенці-луганчани мали надію, що звільнення Луганська вже близько. Однак, не судилося...
Як Сєвєродонецьк став серцем проукраїнської Луганщини.
У звільнений наприкінці липня минулого року Сєвєродонецьк я потрапила у вересні. Після мирних міст різниця відчувалася вагомо. Скрізь був помітним повоєнний стан: рано вимикали електроенергію, багато магазинів техніки або брендового одягу були закриті, а продуктові мали убогий вибір товарів. Бродили чутки, що та чи інша всеукраїнська мережа ось-ось закриється, тільки остаточно продасть товар. Час ішов, магазини працювали, відкривалися інші, поступово на прилавках стали з'являтися і м'ясо, і молочна продукція.
На сьогодні до 120 тисячного населення міста додалося, за оцінками як влади, так і громадських діячів, десь 30 тисяч переселенців. Те, що їм намагаються приділити увагу, можна помітити вже на автовокзалі. Там розвішані оголошення про те, на що має право переселенець, які документи потрібно мати при собі та інша корисна інформація. Перша ознака, що ти попав в українське місто - кольори національного прапору, у які пофарбовано навіть стільці.
Корисну інформацію у Сєвєродонецьку можна побачити скрізь, де спостерігається найбільше скупчення вимушених переселенців: в управлінні соцзахисту населення, пенсійному фонді.
Згодом у місті з'явилися навіть стенди з картою проїзду і першою допомогою.
Не дадуть вам забути, що ви перебуваєте в прифронтовому місті не тільки звуки гармат, що з періодичністю доносяться з горезвісної траси "Бахмутка", але й плакати з оголошеннями про вибухонебезпечні предмети. Вони розташовані як у громадських місцях, так і на дверях під'їздів.
Населення не приховує своїх позицій. Одні на чому світ стоїть "громлять" Петра Порошенко і Арсенія Яценюка. Інші вдячні за звільнення. Але що цікаво, з ким не поспілкуєшся, від таксистів до бізнесменів - майже всі впевнені, що місто у ватажка бандформування "ЛНР" "Призрак" Олексія Мозгового "відкупили". Серед місцевих існує думка, що відкупив саме власник хімпідприємства Сєвєродонецький "Азот" бізнесмен Дмитро Фірташ. Якихось вагомих аргументів щодо цієї версії чути не довелося, але для багатьох це аксіома.
Настрої в місті залишилися різними. Спочатку української символіки було небагато. Сьогодні ж багато автомобілів їздять з прапорцями, паркани прикрашені національними кольорами, проводиться велика кількість проукраїнських заходів.
Навіть на пам'ятниках Леніну красуються жовто-блакитні кольори. На площі біля міської ради на постаменті, де ще до війни стояв пам'ятник радянському вождю, майорить національний прапор.
Іншого місцевого Леніна теж повалили, а на постаменті намалювали синьо-жовте серце.
Проте біля автовокзалу ще досі стоїть пам'ятник Клименту Ворошилову.
Можливо і не всі, але все ж більшість мешканців пам'ятають і вдячні тим, хто їх звільнив. Зараз біля міськради розташований куточок полковника Олександра Радієвського, який загинув під час штурму сусіднього Лисичанська.
Також є малюнки на стінах "Спасибі батальйону "Чернігів". Раніше були і такі білборди. А поруч з вуличними проявами патріотизму можна знайти написи і про "кривавого пастора".
Багато патріотів, що приїжджають до міста, обурюються тим, що ввечері на Гвардійському проспекті загоряється підсвічена радянська зірка. Однак при цьому мало хто замислюється, що в магазинах міста практично не знайти національної символіки - ані прапору, ані стрічок, ані обкладинок на паспорти.
Достатня кількість мешканців залишилася вірними ідеалам Партії регіонів і КПУ. Вперше я почула про це від губернатора Генадія Москаля. Під час псевдовиборів "ЛНР" пенсіонерки з під'їзду скаржилися йому на те, що той не надав їм можливості проголосувати. Під час виборів українських, жителі активно брали газети Опозиційного блоку.
Біля Льодового палацу щотижня проходить організований облдержадміністрацією ярмарок. Більшість товарів від обласних виробників, але є й всеукраїнські. Тут вже в черзі можна почути - "Чиє масло?" - "Житомирське" - "А, бандерівське. Чортові бандери". Але тут же, поруч можна почути від інших сєвєродончан: "Я ось хлопцям гостинці в шпиталь віднесу". До речі, місцеві пенсіонерки, нехай не більшість, але активно допомагають збирати волонтерам посилки для бійців. Приносять те, що їм під силу. Інші відвідують поранених в лікарнях і прив'язуються до них, як до синів.
Розташування Сєвєродонецька біля лінії фронту, мабуть, позбавило його колишньої розміреності. Поки не стріляють, або стріляють менше, в місті поступово налагоджується життя.
Однак бувають і хвилі паніки. Перша така хвиля накрила місто після влучення снаряду бойовиків в Луганську ТЕЦ у вересні минулого року. Люди скуповували воду (її, як і світла, не було), консерви, чай, каву, свічки, ліхтарики та інше. Проте вже вночі світло і воду ввімкнули. З тих пір обстріл ТЕЦ так сильно вже нікого не лякав.
Друга хвиля паніки почалася зі стрибком курсу валют і чутками, що цукор ось-ось подорожчає. До вечора в магазинах не було ані цукру, ані масла, ані консервів. Але ця хвиля так само швидко вляглася. Цукор знову з'явився на полицях за доступною ціною.
Третя ж хвиля почалася після історії з штурмом 29 блокпосту. Тоді зі Стаханова та інших захоплених бойовиками міст активно "вкидалася" інформація про те, що через два дні Сєвєродонецьк буде захоплено. Торгівля зупинилася, оптові бази боялися закуповувати товар. Знову багато хто хотів виїхати. До речі, якщо говорити "про виїхати" - то всюди розвішані оголошення щодо виїзду до Росії. Автобуси їдуть зазвичай повністю укомплектованими.
У зв'язку з тим, що в Сєвєродонецьк переїхало багато обласних структур (на фото вище - будівля, де розмістилася ОДА - ред.), почався рай для ріелторів. Ще у вересні варіантів було безліч - від кімнати в гуртожитку чи малометражних квартир за кілька сотень гривень, до багатокімнатних квартир. Однокімнатну можна було зняти за 700 гривень. У середньому, нормальні квартири восени коштували 1,5- 2 тисячі гривень на місяць. Звичайно, траплялися варіанти і за 6 тисяч гривень з підземним гаражем та покоївкою, що приходить прибирати. Зараз ріелтори зіткнулися з тим, що люди заселилися в квартири, а міграції немає.
Вони залишаються жити в орендованих помешканнях, тому колишнє різноманіття зникло. Сьогодні, щоб знайти житло, потрібно буквально чергувати, очікуючи оголошення на сайті. Багато власників, звичайно, підняли ціни. Реально знайти однокімнатну і за півтори тисячі, але готуйтеся, якщо не встигнете зателефонувати вчасно, в черзі на перегляд станете шостими.
Квартири на добу коштують 150-180 гривень. Враховуючи той факт, що готелів у місті не так багато, вони користуються попитом.
Деякі вікна в міських квартирах все одно залишаються навхрест заклеєні скотчем навіть зараз, коли війна від меж Сєвєродонецька відійшла.
Таке відчуття, що місто, бажаючи зітхнути після звільнення, трохи застигло на видиху.