Під час розпалу інформаційної війни питання місцевого телебачення - одне з найактуальніших і вимагає якнайшвидшого вирішення, оскільки в Луганській області проблеми ЗМІ, і без того гострі, сьогодні посилилися втратою багатьох газет, ТБ, радіо.
На сьогодні у Сєвєродонецьку працюють ТРК “СТВ”, ІРТА, зареєстровано при обладміністрації ЛОДТРК, ведуться розмови про створення незалежного громадського телебачення.
У січні ініціативна група зі створення громадського ТБ поки зареєструвала свій канал на Youtube, намагається налагодити мовлення в інтернеті. «Ми розраховуємо лише на те, щоб з часом надавати продукт для трансляції іншим телеканалам, але не виходити самим в ефір, поділилася Ганна Руденко, журналіст, координатор ініціативної групи зі створення громадського ТБ, - Я на даний момент не вважаю це необхідністю, оскільки це затратно: отримання ліцензії, проблеми фінансування, кадрові. Я не бачу сенсу замахуватися на такі далекі далі».
Інтернет ТБ - це краще, ніж нічого. Але, нажаль, для більшої аудиторії потрібен ефір, а це зовсім інші гроші. Як же має фінансуватися, за рахунок чого існувати суспільне телебачення - подивимося на країни Євросоюзу.
Тема громадського телебачення мусується в Україні більше десяти років. Головна відмінність його від інших ТБ - незалежність від влади і впливових бізнес груп. Але при цьому залишається питання джерел фінансування, бо лише саме ця складова і може надалі гарантувати його незалежність і незаангажованість.Суспільне мовлення в Європі існує близько 90 років. При цьому вже відпрацьовані кілька схем його фінансування. Тобто, однозначно те, що основним джерелом фінансування мають бути внески громадян, але найчастіше життєдіяльність ЗМІ підтримує декілька джерел.
За даними Інформаційної кампанії StrongerToogether, в європейських країнах основна «схема» фінансування — це збір від телеглядачів і реклами. На другому місці за поширеністю - "держбюджет і реклама", на третьому - "збір з глядачів + реклама + пряма бюджетна підтримка".
Фінансування тільки за рахунок збору від телеглядачів, і тільки з державного бюджету - менш популярні.
Одним з перших незалежних каналів, на сьогодні світової популярності, стала компанія ВВС. Телебачення фінансувалося за рахунок глядацьких внесків ще з часів зародження ТБ, і на сьогодні внесок глядачів складає 70%, решта - реклама та підтримка з держбюджету. Контроль діяльності здійснюється спеціальною радою з 12 осіб, яких призначає королева на підставі пропозицій уряду.
Схема фінансування громадського телебачення за рахунок спеціального збору поширена і в інших країнах Західної Європи. У Швейцарії на ці кошти існує близько 7 телеканалів і 18 радіостанцій, які ведуть мовлення на декількох мовах. Мовне розмаїття при невеликій кількості населення стало причиною рекордного для Європи розміру збору: 169,15 швейцарських франків за радіо плюс 293,25 за телебачення. Від сплати збору звільняються пенсіонери та люди з обмеженими можливостями. При цьому така плата покриває тільки 70%, а решта - реклама, яку, звичайно, намагаються обмежити, щоб глядач бачив різницю між комерційним каналом і публічним. Наприклад, у Франції з 2009 року забороняється громадським мовникам транслювати рекламу після 20:00 години вечора. У Хорватії реклама повинна займати не більше 9% ефірного часу, тобто менше 6 хвилин на годину. У Чехії з 4-х публічних каналів реклама "дозволена" тільки на двох (реклами немає на сімейному і новинному каналах), а доходи від неї йдуть на фінансування культурних та спортивних програм.
А от у скандинавських країнах, де немає мовного розмаїття Швейцарії, але немає і реклами - збір зі глядачів є єдиним джерелом фінансування громадського телебачення. Наприклад, у Данії більшість зібраних коштів йде на підтримку національного мовника, а невелика частка спрямовується на фінансування регіонального мовлення комерційної медіакорпорації TV2. Крім того, TV2 отримує непряме субсидування через пільгові кредити від держави. В обмін на це TV2 зобов'язується не переривати передачі і фільми рекламою і бере на себе ще деякі обмеження щодо реклами.
За способами оплати - теж велика різноманітність. Наприклад, у Польщі, Румунії, Сербії, Македонії, Чехії, Великобританії оплата за суспільне ТБ включена в рахунок за електроенергію. Але не всі вважають це справедливим, оскільки не всі, хто платить за електроенергію, дивляться ТБ.
В Ірландії уряд планує замінити телевізійний збір цільовим податком на функціонування суспільного мовлення, який буде платити кожне домогосподарство, а адмініструвати - податкова. Ще раніше, в 2007 році це вже зробили Фінляндія та Ісландія.
У багатьох східноєвропейських країнах суспільне ТБ досі не введено. Наприклад, у Болгарії було прийнято відповідне законодавство, але так і не було імплементовано. Латвії та Литві також досі не вдалося досягти в цій справі значного прогресу, незважаючи на тривалу дискусію.
Україна ж поки що на етапі підготовки законодавчої бази для суспільного мовлення. Вітчизняні експерти пропонують об'єднати потужності НТКУ, НРКУ, і державних ТРК обласного рівня в єдине публічне акціонерне товариство, акції якого будуть належати державі без права приватизації. Управляти громадською мовником буде Наглядова Рада, а фінансувати його діяльність планують за рахунок державного бюджету, - принаймні, протягом перших років існування.
У законопроекті № 1357 «Про внесення змін до деяких законів України щодо Суспільного телебачення і радіомовлення України», прийнятому в першому читанні в січні і такому, що розглядається на засіданні Ради сьогодні, 19 березня, створеному за участю експертного співтовариства, запропоновано закласти можливість диверсифікації джерел фінансування суспільного: з продажу власної теле- і радіопродукції, плати за користування авторськими та суміжними правами, державного і місцевих бюджетів, добровільних і благодійних внесків, пожертвувань фізичних та юридичних осіб, абонентської плати та інших надходжень. Фінансування з держбюджету має бути не менше 0,2% від видатків загального фонду: приблизно таку ж суму отримувала б мережа автономних державних мовників, об'єднуючись у суспільне ТБ.
Рекламу на українському ТБ планують обмежувати поступово: не більше 20% часу щогодини, як це передбачено законом про рекламу, не більше 15% - денний ліміт. Ці норми будуть діяти протягом 4 років, потім будуть зменшені (10% добового мовлення з 5-го року і 5% - з 6-го).
Нажаль, у громадських активістів з'явилася інформація, що провладні партії будуть бойкотувати прийняття цього законопроекту, оскільки багато мажоритарники хочуть зберегти вплив місцевої влади на місцеве телебачення, що саме закріплено в аналогічному законопроекті Миколи Томенка.
Звичайно, на шляху впровадження суспільного телебачення багато проблем. Одна з них, відсутність зацікавленості людей платити за телебачення. «Новини дивлюся часто, на різних каналах для того щоб скласти своє особисте уявлення. Створення суспільного ТБ, я думаю, допомогло б однозначно, якщо виключити, на мій погляд, такий фактор, як вплив. Якщо це буде ТБ, подає інформації не коментуючи, тоді воно необхідне, - ділиться з нами Валентина, активний телеглядач, підприємець, - Але платити за нього люди не будуть. Особливо зараз. Я думаю, треба шукати інші способи фінансування телебачення».
Тобто важко буде привчити людину до думки про те, що за телебачення треба платити. І це незважаючи на те, що кожен платник податків оплачує в Україні і державне телебачення, просто сплачуючи податки. Але тут проблема звички і розуміння необхідності оплати.
«Взагалі, по-хорошому, за об'єктивну інформацію повинна платити аудиторія. Досвід інших країн показує, що це культура, коли людина готова платити за якісну інформацію - вважає Ганна Прокаєва, регіональний представник Інституту масової інформації, - але у нас, по-перше, медіаграмотність населення дуже низька, тобто, людина не розрізняє, де якісне , а де ні. А, по-друге, я знаю, на постійній основі, це буде, скоріше всього, абонплата. Тут треба йти від будь-яких державних видів тиску, але в той же час потрібно громадян готувати, щоб вони розуміли, що таке якісна інформація, і за що вони платять».
Друга проблема - як донести до людей необхідність створення цього громадського ТБ? «Громадське ТБ необхідно ще на вчора. Ця необхідність - потреба людини в отриманні інформації. І отримання інформації з доступних людям каналів дуже важлива для всіх, - міркує блогер і медіаексперт Аріф Багіров, - Звичайно, люди будуть платити, але для цього вони повинні бачити, за що вони платять, тобто це має бути якісний контент, і люди повинні розуміти, що вони самі учасники розвитку цього телебачення. Я думаю, що люди будуть платити, якщо правильно провести маркетингову кампанію. Але починати їм доведеться самим, поки без абонплати. Тобто ЗМІ повинні завоювати довіру, тому що люди не платитимуть за кота в мішку, вони будуть платити, тільки якщо це буде якісний канал, який дає якісний ексклюзивний контент, за який, як кажуть, не шкода заплатити. Все буде залежати від товару, від пропозиції, а чи буде на нього попит».
Третя проблема - що робити з державними ТРК? Тут думки розходяться. Багато хто вважає, що достатньо перебудувати державний телеканал в громадський, і він відразу стане незалежним, даватиме якісний, об'єктивний матеріал, інші ж думають, що створення суспільного ТБ має починатися з громадської ініціативи. «Будь-який будівельник знає, що краще, в основному, будувати з нуля. Тому що є деякі системні помилки, які дуже складно виправляти і набагато легше без них почати», - поділився з нами Аріф Багіров. «У громадян рівень довіри до ЗМІ дуже впав. І тому необхідна грамотна медіакампанія по піднесенню бренду суспільного ТБ, пояснення, що це таке, і чим це громадське ТБ відрізняється від інших, - говорить Ганна Прокаєва, - У нас багато журналістів не розуміють, ті, які працюють на ОДТРК, для чого це потрібно. А громадяни тим більше. Але якщо буде відзначатися, чим же громадське ТБ буде відрізнятися і що воно дасть конкретній людині, що ТБ говоритиме про його інтереси і відстоювати їх. Крім того, формувати думку суспільну, більш патріотичну на благо країни: це якісь антикорупційні елементи, і взагалі те, чого не вистачає Україні, об'єктивної та всебічної інформації, розслідувань. Цього нема.
Четверта проблема, це побоювання деяких осіб, що зараз, коли в країні нестабільний стан через зовнішню агресію, ситуація з суспільним телебаченням може погіршити ситуацію. Звичайно, експерти, не бачать в цьому перешкод. «А коли, якщо не зараз. Зараз якраз той час, коли це потрібно, - вважає Ганна Прокаєва, - Завтра буде пізно. Поки суспільство на хвилі піднесення, то саме зараз потрібно це робити».
Тетяна Вергун
Переклад Наталія Войнова