3 вересня 2015 р. відбулася прес-конференція з нагоди річниці початку діяльності Української Миротворчої школи. Пропонуємо текстовий виклад основних тез.
Ігор Семиволос, керівник проекту «Українська Миротворча школа», куратор Луганської обл.: Проект «Українська Миротворча школа» (далі – УМШ) підтриманий Посольством Великої Британії в Україні. Вже поспіль другий рік нам надають необхідні ресурси для здійснення миротворчої роботи. Цей проект регіонально охоплює Донецьку і Луганську області, території, контрольовані українською владою, Херсонську, де виникло нове приграниччя і Одеську область, яка межує з проблемним сепаратистським регіоном Придністров’я. Цього року до проекту приєднався ще один регіон Приазов’я, в якому теж можливе виникнення конфліктних ситуацій.
Ключова місія УМШ – запобігання та трансформування насильницьких конфліктів в прикордонних районах України.
Ми визначили для себе шість головних стратегічних напрямків. По кожному ми будемо виробляти рекомендації з трансформування конфліктів. Ми добре розуміємо, що Україна тепер приречена жити в умовах конфлікту. Потрібно вчитися бути дієвими, щоб запобігати перетворенню конфліктів на насильницькі.
Отже, шість головних стратегічних напрямків:
- Інтеграція внутрішньо-переміщених осіб, жертв війни і військових у місцеві громади.
- Розвиток публічних комунікацій для протистояння інформаційній війні і атомізації суспільства. До речі, браком комунікацій викликані і останні події перед Верховною Радою.
- Побудова спільних візій і моделей самоврядування для конкретних громад. Це величезна проблема сьогодні по всій країні, враховуючи адміністративну реформу, яка породжує значну кількість конфліктних ситуацій. Люди в них не вміють комунікувати, вести діалог, шукати спільні дотики і інтереси.
- Подолання травматичного минулого. Сьогодні існує конфлікт різних ідентичносей. Української ідентичністі з ідентичністю радянською, яка трансформується в російську ідентичність. Зараз ми бачимо, що на звільнених територіях відбувається трансформація так званої донбаської локальної ідентичності. Люди скоріше прагнуть повернутися до Слобожанщини, шукають у минулому можливості для вироблення нової української ідентичності. Але все це відбувається дуже складно, з великими конфліктами.
- Миротворча освіта – це дуже важлива компонента діяльності УМШ.
- Підвищення включенності жінок і національних меншин в миротворчу діяльність.
Декілька слів щодо Луганської обл. Очевидно, що на першому місце сьогодні є вибори. Тривалий час йшла дискусія про те, чи проводити вибори на території Луганської області. На сьогоднішній момент непроведення виборів обмежували лише 6 км зоною, яка може бути небезпечною. В усіх інших містах і селищах вибори будуть проведені.
На сьогодні ключовим моментом є покращення якості місцевої влади цих регіонів та збільшення кількості місцевих активістів в органах місцевої влади. Це надскладне завдання і я думаю, якщо центр не буде звертати уваги на це, ці місцеві вибори можуть відбутися в дуже конфліктний, в тому числі насильницкий спосіб.
Ми будемо робити все для того, щоб і навчити кандидатів в депутати, і мобілізувати проукраїнське населення прийти на вибори. Потрібно зробити так, щоб вони не розчаровувалися, адже зараз дуже багато проблем і розчарування зростає. Важливо забезпечити максимальну мобілізацію проукраїнських сил.
Не менш важлива проблема: відносини між військовими і цивільним населенням. Ми знаємо в Луганській обл. декілька прикрих випадків. Сьогодні ситуація покращилася, але щоб не допускати серйозних змін, УМШ проводить заходи, щоб покращити взаємодію між військовими і цивільними органами влади, а особливо громадянським суспільством. В значній мірі громадянське суспільство активізувалося, а в деяких регіонах на півночі Луганської обл. проукраїнські групи виникли саме на момент появи там української армії. Саме це стимулювало громадян об’єднуватися, створювати волонтерські організації і займати активну проукраїнську позицію. Армія відіграє дуже серйозну роль у формуванні української ідентичності на Сході України.
Наталка Зубар, куратор Донецької обл., куратор напрямку протидії інформаційній війні та атомізації суспільства: Ми дуже багато працювали в полі, дуже багато говорили з військовими, як на блокпостах, так і на передовій, у військоматах, з цивільними. Адміністративна реформа створює напруження, яке може перерости у конфлікти. На жаль, те, що трапилося 31 серпня було передбачувано. Рано чи пізно це мало статися. Чому?
З одного боку є дуже серйозних вплив гібридної війни на людей. Як інформаційної, так і психологічної її компоненти. З іншого боку є абсолютно реальні проблеми з тим, що люди, особливо ті, які живуть там (Донецька і Луганська обл.), і військові які там стоять, не залучені в діалог про майбутне окупованих територій Донецької і Луганської обл. Вони відчувають себе відчуженими від процесу прийняття рішень і тому їм дуже легко занурити в голову будь-які пояснення щодо того, що там відбувається. Тема «зради» дуже популярна як на фронтах, там і серед місцевих активістів. І стратегічні комунікації – це те, чим наша влада, як центральна, так і місцева не займається взагалі.
І тому тема стратегічних комунікацій, або просто роботи з військом, з місцевими активістами, я вже не кажу про місцеве населення, яке просто віддане на поталу російському зомбоящику, надважлива.
Навіть якщо вони його не дивляться, вони говорять з людьми, які живуть на окупованих територіях. І воно переповідає їм всі ті басні, які поширює кремлівська пропаганда. Це дуже серйозна проблема, у нас є прототипи, як її вирішувати, але очевидно, навіть такий великий проект як наш сам це не може вирішити.
Наприклад, ми почали випускати журнал «Миротворець». Це перший український мілітарний журнал для військових та волонтерів, який намагається створити мілітарну культуру. Це те, чим в принципі, колись має займатися Генштаб, Міністерство оборони, але з очевидних причин поки що це не виходить.
В рамках нашого проекту вдалося в Краматорську налагодити співпрацю штабу АТО, Державної Донецької машинобудівної академії і активістів і вони почали створювати спільний медіапродукт.
Ми підтримуємо “Новости Донбаса”, Громадське телебачення Донеччини, і різні канали комунікації, через які місцеві люди можуть говорити з місцевими ж. Це дуже важливо, тому що на жаль, ті месенжи, які йдуть з Києва, не доходять. Вони або сказані не тими словами, або не про те. Крім місцевих ніхто не може нормально працювати з місцевими.
Стратегія інтеграції військових та місцевого населення дуже важлива. Потроху вона працює, наприклад, на рівні Краматорська, але вона має бути поширене на всю Донецьку обл.
Конфліктний потенціал адміністративної реформи децентралізації дуже великий. Ті, хто в цьому не працює взагалі не знають, що це таке і у них немає ніяких каналів отримати якісну інформацію. Мало того, що вони не хочуть це чути, вони сприймають будь які месенджи, які спотворюють цілісну картину.
Зміст конституційного процесу розуміють одиниці, зміст мінського процесу взагалі ніхто не розуміє. А ми говорили з усіма верствами населення.
Комунікації центральної, місцевої влади та військових мають бути направлені на те, щоб люди почали розуміти, що відбувається в країні.
Тоді у них в голові не буде місця для міфів, які виводять людей на вулиці і навіть на теракти. На жаль, нам дуже багато людей говорили, «зрада, зрада», ми прийдемо в Київ, розтрощимо Верховну Раду. Те, що трапилося, дивно, що трапилося тільки зараз. Конфліктний потенціал теми децентралізації, а також особливого статусу Донецької, Луганської обл. настільки великий, що можуть відбуватися будь-які криваві події. І це прідтверджується не тільки нашою польовою роботою, а і соціологічними дослідженнями, які ми проводимо.
Щодо візії місцевого самоврядування. Донецька обл. дуже особлива в тому сенсі, що кожне місто там абсолютно не таке, як інше. Вони навіть мають різні статуси. Це дуже специфічна лоскутна ковдра і не можна на всі ті міста накинути одну модель місцевого самоврядування. Цього просто не вийде з різних причин, хоча б з історичних. І коли згори намагаються нав’язати якусь модель, спільну для всього, люди опираються. При чому опираються люди різні, як патріотично налаштовані, так і вчорашні регіонали. І це величезна проблема, з якою треба працювати.
Ігор Семиволос: В Луганській обл. існує абсолютне переконання в дуже багатьох людей стосовно Мінських домовленостей, що існує таємна угода, яка передбачає в разі реалізації Мінських домовленостей перехід українских територій під контроль ЛНР. Уявіть собі, люди в це вірять! Все це накручується і вони живуть постійно в стані стресу, відчувають можливість зради. Враховуючи те, що переважна більшість українських активістів, які працюють в цьому регіоні знаходяться в розстрільних списках, які друкуються на сепаратистських сайтах. З цього можна уявити собі стан, в якому перебувають ці люди.
Про комунікацію в Луганській обл. додам, що УМШ створила кризовий медіа-центр «Сіверський Донець», який працює з березня цього року, і інтернет-радіо «Без меж». Ми намагаємося підтримувати зв’язок з окупованими територіями через інтернет і намагаємося інформувати населення про те, що відбувається на окупованих територіях, і окуповані території інформувати про те, що відбувається на звільнених територіях.
Сергій Данилов, куратор Херсонської обл., куратор стратегічного напрямку залучення жінок і національних меншин у миротворчу діяльність: Продовжу про стратегічні комунікації. Я спілкувався з бійцями батальону «Січ» і в них ті самі уявлення про які розповіли колеги: «нас відведуть, звільнені території здають, зрада, жах, що робити, йдемо на Київ». Це реальна проблема. Особливо, коли це говорять люди зі зброєю в руках і бойовим досвідом.
Херсонська обл. стала прикордонною в середньовічному значенні цього слова: тут тепер кордон з ворогом. Адміністративний кордон з Кримом став адміністративним кордоном з агресором. Для Херсонщини характерні ті самі проблеми, які є в Донецькій і Луганській обл.
ДРГ російські заходили на територію Херсонської обл., на Чонгарі стояли російські війська. Стрілкове було частково окуповане російськими військами. В результаті анексії Криму для області виникла нова економічна, соціально – політична, психологічна ситуація.
Дуже багато чого змінилося. Зникли традиційні ринки збуту продукції сільського господарства. З’явилося відчуття тривоги. Постійно є потреба заспокоювати активістів. Всі там очікували наступу російських військ і рахували скільки часу потрібно російським військам, щоб дійти з адмінкордону до Херсону. З іншого боку, це область в якій після анексії Криму проживає найбільша спільнота кримських татар, корінного народу України. Кримські татари тут проживають компактно. Крім того, на території Херсонської обл. компактно проживають турки-месхетинці і громада курдів-єзидів. Це особливість області. Є і політична особливість. Область ділиться навпіл. Приазовська частина, в якій часто можна зустріти людей, які слухають російське телебачення і Західна частина, разом з містом Херсон, де ніколи українські партії не програвали на місцевих виборах. Це все зумовило специфіку проектів, які виконуються в області.
Проекти розділені по трьом напрямкам.
- Проекти, які запропонували самі місцеві активісти. Це проекти на підвищення спроможності органів місцевого самоврядування в умовах предконфліктного, конфліктного стану. Минулий рік показав, щодуже важливо, як реагує на події місцева влада, досвід Донецької і Луганської обл. це засвідчив. Сільські, селищні голови і ради, це важливий чинник національної безпеки. Цей інститут треба укріплювати. Знаннями, інституційно, розширювати горизонт, вчитися жити в конфлікті.
- Внутршньопереміщені особи. Херсон перший логічний напрямок, куди приїздять з Криму переселенці. Це досить великий потік. Він має свої хвилі. Спочатку виїхали політичні. І досвід того, що люди в Криму зараз зникають говорить про те, що вони зробили правильний вибір. Потім з економічних причин, люди зрозуміли, що там бізнесу не буде, треба виїзжати. Це програмісти, власники готелів.
- Напрямок роботи з національними меншинами. Ця робота показала їх місце. Підвищила їх помітність, як членів української політичної нації. Потрібно не розчиняти їх, а зберігаючи національну ідентичність, показати їм шлях, як можна ставати українцями в політичному сенсі. В цих проектах була органічно поєднана українськість і кримськотатарськість.
Низка заходів була спрямована на реабілітацію соціальних працівників, адже вони перші зустрічають переселенців. Вони були не підготовлені до такого напливу. Це допомога тим, хто допомагає.
Відбулися цікаві великі тренінгові курси для службовців облдержадміністрацій, міськрад і група проектів, які би допомогли національним меншинам себе репрезентувати і показати як вони бачать себе і своє майбутнє в Україні.
Ганна Шелест, куратор Одеської обл.: Одеса вибрана не випадково, тому що Одеський регіон постійно знаходиться в зоні ризику.
Наша діяльність виходила з трьох аксіом для нас
- Накопичений в Одеському регіоні конфліктний потенціал. Це прикордонний регіон. Це територіально найбільший регіон в Україні, який межує з Придністров’ям. Він має погану інфраструктуру транспорту. Бесарабія постійно відчувала себе відірваною від загальних україських процесів. Там живуть люди, які не завжди можуть говорити українською мовою. З одного боку українська держава надала їм всі можливості для реалізації їх культурних, етнічних прав. Вони мали свої школи, пресу. Але через це школярі, поступаючи до університетів не володіли державною мовою. Крім того, українське телебачення туди недотягує, при тому там є супутник з російським телебаченням, там є новини з Придністров’я. Все це складало свою певну картину.
- Вплив загальноукраїнських подій на Одеський регіон
- Російською Федерацією Одеський регіон завжди сриймався як щось історично, цівілізаційно та культурно належне до російської культури, що невірно, тому що це в першу чергу мультикультурний регіон. Але через це вся сукупність диверсійної роботи дуже серйозно тестувалася в Одеському регіоні. Постійно було чути настрої щодо створення Одеської народної республіки. Постійні терористичні акти, особливо взимку цього року. Це все створило певні настрої страху, відірваність від державного контексту. Крім того, тут існує серйозна локальна ідентичність різних рівнів.
Через це діяльність в Одеській обл. зосередилася на декількох напрямках. Проведення грунтовних досліджень (соціологічних, фокус-групових, інтерв’ю) існуючих проблем для того, щоб зрозуміти рівень кожної загрози.
- Перша проблема, яка була виявлена. Після подій 2 травня утворився конфлікт двох груп: Майдан, Антимайдан. В ході досліджень ми з’ясували, що ці групи налаштували певним чином між собою діалог, в тому числі за допомогою ОБСЕ. Зараз це не є пороховою бочкою.
- Друга проблема – питання локальної ідентичності. З цією проблемою ми дуже багато працювали, проводили круглі столи та численні інші заходи, і зрозуміли, що за цей рік почалася трансформація локальної ідентичності в загальнонаціональну. Місцеве населення зрозуміло, що належність до локальної спільноти не заважає їм бути громадянами України.
- Ще один напрямок, це інформаційна безпека. Одеський регіон завжди славився своїми чутками. Чутки тут – це головне джерело інформації. Розповсюджуються вони нереально швидко. Особливо через прикордонне становище. Чутки тут були пов’язані з інформаціними вбросами. Тут відбувалося тестування, як на певні чутки буде реагувати населення. Ми проводили цілу низку тренінгів для журналістів, активістів, сімей моряків, органів державної влади. Що таке чутки, що таке пропаганда, як перевіряти інформацію, як з цим боротися. Коли люди знаходять в стані паніки – ними дуже легко маніпулювати.
- Ще один напрямок – адміністративно-територіальна реформа, яка, окрім загальноукраїнських проблем, в нас має декілька специфік. Ми провели дослідження. Одещина одна з найгірших щодо планів об’єднання. Це пов’язано не лише з політичними силами, які ведуть роботу проти цієї реформи, а і через це, що це об’єднання не врахувало етнічну складову. Коли об’єднують гагаузьке і молдавське село в одну територіальну одиницю, люди починають турбуватися, «як це так, ми тепер будемо під молдавським селом?». Ця тематика починає виходити з суто адміністративно-територіальних одиниць, сюди вже додається етнічний соус, який постійно тут є. Немає відповіді, що буде зі школами національних меншин, і відповідно, вона буде якось шукатися у суспільстві і наше завдання, щоб ці пошуки були в нормальному діалоговому механізмі, а не в конфліктному. Крім дослідження ми проводимо постійні тренінги щодо пояснення, що таке адміністративно-територіальна реформа, як пройти її з найменшими втратами.
- Зараз ми почали тренінги щодо виборів. Через те, що закон про вибори прийнятий майже перед виборами, існує нерозуміння на місцях, в райрадах, селищних радах, як це буде відбуватися.
- Крім того, в тренінгах даємо розуміння, як читати соціологічні дослідження та рейтинги. Часто конфлікти провокуються через різне бачення цього.
Чим більше знань ми дамо, тим менше вакууму залишиться для маніпуляцій.
Все це направлено на створення загальної візії того, як повинна розвиватися Одещина.
Наталя Зубар: Одне з наших надзавдань, щоб учні наших численних шкіл йшли у владу. Це трапляється у всіх областях, з якими ми працюємо, я сподіваюся, їх буде більше.
В нас є новий вебсайт. На ньому буде вся інформація про наш проект, всі дослідження в рамках нашого проекту і я сподіваюся, він стане порталом всіх миротворчих ініціатив в Україні.
Питання:
Як ситуація, яка відбулася 31 серпня може вплинути на політичний дискурс у Донецькій обл.?
Наталя Зубар: На жаль, те, що відбулося радикалізує людей і буде радикалізувати далі. І навіть не сама сиуація, а те, як на неї зреагував політикум і влада. Я вважаю цю реакцію абсолютно неадекватною. Це треба поліпшувати. У нас будуть пропозиції. Між людьми треба знімати градус ненависті. Якщо не буде зроблено з цього висновків і не покращаться стратегічні комунікації нашої влади, як центральної, так і на місцевому рівні, нічого доброго з цього не буде.
Наталя Ляшенко, ІЦ “Майдан Моніторинг”
