Ми, діти Сєвєродонецька, разом з Обласним центром туризму відвідали місто Тернопіль і Тернопільську область. А все це відбувалося так.
4 січня о 12:30 ми зустрілися на центральній площі нашого міста, де попрощалися з батьками та завантажили речі в автобус, вирушили на Лисичанський залізничний вокзал. У Лисичанську ми зустріли решту групи, сіли в потяг та вирушили назустріч пригодам.
Наступного дня нас зустрів Хмельницький, побачення з містом тривало півтори години, а вже звідти ми поїхали до Тернополя. У Тернополі залунала наша луганська колядка для людей, котрі нас зустрічали. Запросили нас на гостини у Чортків та Заліщики. Я зі своєю подругою Сонею потрапляю в одну групу. Але спочатку завітали до мера Тернополя, де наша група презентує вертеп. І за це отримуємо подарунки ‒ це цукерки.
Ми їдемо до Чорткова. Дорога довга, ми втомилися. Але коли ми заходили до міської ради м. Чорткова, то побачили багато людей, які прийшли зустрічати нас, але ми не знали, хто вони. Нас зустрів мер Чорткова. Поспілкувавшись із мером та отримавши від нього подарунки, ми вийшли в хол знайомитись з родинами, у яких проживатимемо три дні. Спочатку я злякалась, бо не хотіла розлучатися з подругою. Але випадком долі ми відправились до однієї родини. Слава та Леся зустріли нас з квітами і повітряними кульками, ми дуже зраділи не тільки тому, що ми разом , але й тому, що нас зустріли так доброзичливо. У село Буле прибули за хвилин 15. Біля дому мене та Соню зустріли дві дівчини: Настя ‒ старша та Христя ‒ молодша. Мама Леся нагодувала смачною вечерею, розповідала, що завтра ми повинні поїхати на Святу вечерю до монастиря, адже нас запросили мер та поважні гості. На цьому наш день закінчився.
Наступного дня прокинулись о 10 ранку та, зробивши ранкові процедури, пішли на сніданок. Ми дізналися, що наші названі сестри співають у церковному хорі та грають на музичних інструментах: Настя грає на саксофоні, а Христя ‒ на фортепіано. І сьогодні в них репетиція в церкві , куди нас запросили. Дівчата готували подарунок для церкви та людей села, вони грали та співали пісню "Різдвяна ніч". Ми пішли з дівчатами до церкви. Вже о 16-й поїхали до монастиря, але не всією сім'єю, а тільки тато Слава, Христя та я з Сонею. Вечеря пройшла дуже гарно, ми зустрілися зі своїми товаришами, був вертеп, а потім діти, що приїхали з Донецької області, колядували, але ми теж не відставали та всією нашою маленькою групою заспівали колядку, і виявилося , що в Тернополі та в області таку колядку не знають.
Після вечері в монастирі ми відправилися додому, де накрили Святу вечерю. На стіл під скатертину поклали сіно та поставили 12 страв. І ось прийшов час зустрічати Різдво. У хаті вимкнули світло, батько заніс дідуха, і всі стали молитися, а потім сіли за стіл та розмовляли за смачною вечерею. І зробили невеликий подарунок ‒ янгола-мотанку. Після вечері лягли спати, бо завтра треба встати о 5-й годині, щоб піти на службу до церкви.
Ось і ранок. Ми пішли на службу, яка закінчилась о 9-й, а потім поїхали до міста на ще одну службу (бо це вже було за програмою). Після цього ми гуляли містом і робили гарні фотографії. Коли вже звечоріло, поїхали додому збирати речі, бо зранку треба їхати до Тернополя.
8 січня о 8-й ми нашою маленькою чортківською групою поїхали до Тернополя, де зустрілися з усіма. Після того, як ми оселились у школі-інтернаті, ми помандрували містом, пообідали в кафе та продовжили екскурсію.
Побачили вечірній Тернопіль, їх ялинку та вулиці, прикрашені ілюмінацією.
З такими спогадами й емоціями поверталися наступного дня додому.
